Будинок, що кричить

Головна героїня — молода дівчина, яку мати віддає на навчання до віддаленого пансіону для дівчат. Заклад розташований у великому старому будинку, де дівчат начебто виховують і навчають, але атмосфера від початку насторожує. Там усе строго, директорка жорстка, учениці налякані й поводяться дивно. Дівчина швидко помічає, що правила в школі суворі, а за порушення карають одразу. Будівля виглядає старою й холодною. В кімнатах мало світла, обстановка давить. Учениці не особливо товариські, часто ховають очі. Особливо багато говорити про правила ніхто не хоче.

Одні зникають раптово, інші мовчки повертаються після тривалих «розмов» із викладачами. Син директорки теж живе у цьому будинку. Він мало з ким спілкується, але поводиться дивно. Його постійно ніби тримають осторонь, але водночас він часто з’являється в найнесподіваніші моменти. Дівчина намагається зрозуміти, що коїться, і починає ставити запитання, хоча всі навколо тільки радять мовчати. Поступово вона розуміє, що багато речей тут замовчуються. Усе, що з першого погляду здавалося простим, виявляється складнішим. Пансіон має свої правила, свої традиції і свою історію, яку просто так ніхто не розповідає.